Archive for » Апрель, 2015 «

Апрель 06th, 2015 | Автор:

AOKNtlAtT3w

Закон: Поводься так, як би поводився, аби вже був тим, ким ти хочеш бути — і ти ним станеш. 

Ми підійшли до села Кримське. Надворі уже все було біле, вкрите снігом. Наш батальйон зупинився, щоб трохи перепочити. Я зняв ремінь, який вже натер плече, і присів на розвалену лавку.

Дядьку, а ти  хто? – підбігло до  мене сірооке хлопчисько. Таке легке запитання, а викликало безліч думок. Хто я?

— Назар, — сказав, витримавши невелику паузу, поки приходив у реальність. Опісля бачив, як його очі продовжували горіти цікавістю, як він детально розглядав кожну рису мого непоголеного обличчя і кожен ґудзик на затертій формі.

— Чув, як ти розказував віршик про ліс «молоденький», де люди, мов берези, мені сподобався. А як то стають поетами? — цікавість дитини не вщухала.

— Я тобі скажу так, малий, ними, напевне, народжуються. Відколи себе пам’ятаю, рима сидить на язиці, чується у вухах й тече по венах, у кожній з яких змішана кров і любов до слова. Почалось це все, сам не знаю як. Віршем думав, говорив, відчував.

— Пам’ятаю, у школі задали написати твір (я в ті роки був занятою особою, бешкетування часу вдосталь забирало, куди мені ще щось вигадувати?), то я його віршем організував. Всі дивувались мені, а я – їм, бо  легко вдавалось це. Потім ввійшов у смак, перед друзями частенько декламував, здається подобалось. Розповідав їм про те, що в країні вершиться, про них самих, про наші ліси, наші поля…Згадую, а запах рідної трави вже крутить у носі. Тож тим вітам дерев і безкрайому зеленому морю я дякую за свою вдачу.

Вони для мене — символ волі, пишучи десь там свої думки, відчуваючи те, що все це моє, а я повністю належу їм, ніколи не боявся протистояти якійсь кривді, ніколи не хотів закривати очі не чиєсь безчестя, чи на те, що з нами насправді коїться.

За своїм зошитом міг сидіти ночами. Уночі мені завжди не так думається: воно хоч і темно, та свідомість чиста, як ніколи. Пройшов час, і про плоди моєї праці дізналася майже не вся громада. Коли я перший раз перед публікою мав виступити, то коліна трусились, як в п’ятнадцятирічного пацана. Вийшов, слово за словом, відкрився, перед всіма зняв сорочку з душі. Не забуду тоді декілька пар очей, які відчули те ж саме, що і я, які пустили у свої душі мою… Безцінно. Бо «…я не поет, я просто з народу, борюся віршами за правду й свободу…»

Надворі було літо 2013,  і тоді, не без допомоги добрих людей, котрі побачили в мені талант, я видав свою першу збірку: помаранчева книжечка, на якій між обіймів зеленого барвінку було написано «Критик». Що критикував? Я скоріш аналізував. Пробував серцем відчути те, що не вгледіло око, й пробував цим змінити світ в очах інших.

Потім був серпень уже 2014 року – на світ появилось моє друге дитя «До народу». У момент, коли вийшла книга, я був уже на військовому полігоні. Без своїх творів почувався самотньо. Хоча, що це я говорю?  Мої твори завжди в мені, а я у них, вільний та щасливий. І навіть зараз я маю з собою, ось там під  бронежилетом, одразу коло серця, малий записник, бо ні дня не можу прожити без слова.

Ще раніше, перед тим, як приїхати сюди, я хотів вступити до Спілки письменників України, здається, їхнє рішення позитивне, і  скоро я увійду до об’єднання людей, які у моєму розумінні мають бути поводирями народу, його серцем. А поки що чекаю, хоч час тут по-іншому біжить… Ось так, раніше лише приміряючи на себе цю роль, тепер став поетом, видно, мені ще змалку було написано це доле…

— І не страшно тобі, дядьку, було, коли тебе сюди забирали, нечесно так, як же там твої книжки і спілка та?

Я тоді усміхнувся, дитяча щирість мене валила з ніг і одночасно підносила вище всього,що нас оточувало.

— Страшно. Мене сюди вів страх, що я можу втратити свою землю та свою честь. Ті дві речі, на які ніхто у світі не повинен зазіхати, ті дві речі, за які борюсь своїми віршами, руками та зброєю. Але страху смерті не має місця у моєму серці, все зайняли людська віра, моя надія та Господня любов. Я з собою маю обереги. Бачиш цю ручку, її хлопчина твого віку намалював, а квітку цю ще менша мала. Вони мені силу дають. Нагадують за що борюсь, пахнуть волею.

Слухаючи  розповіді, дитина геть задубіла, велика розтягнута кофта тяглась до колін, але зовсім не гріла. Я взяв свої рукавиці і натягнув на малі трохи замурзані руки. Підштовхнув малечу :

— Ще трохи підкачаєшся і будуть якраз! Тоді по усій землі вже пахнутиме воля, запам’ятай це!

Малий утішився, ми подарували один одному таке необхідне тепло. Наш батальйон рушив далі, а розмова з хлопчаком ніяк не забувалась. Той непосидючий  борець за справедливість нагадав мені мене самого. В якийсь момент дитина відкрила очі на те, що мої бажання здійснились. Пройшовши низку випробувань, але не загубивши самого себе, я став тим, ким хотів…

Хто я? Син своєї землі, громадянин держави, захисник матері й поет відкритої душі…

Автор — студентка 1 курсу Національного авіаційного університету кафедри журналістики Поперечна Дарія

Категорія: Новини  | Коментувати
Апрель 03rd, 2015 | Автор:

Із найщирішими побажаннями світлого свята Воскресіння Христового учні, працівники школи при підтримці небайдужих жителів села укомплектували та відправили на Схід посилки односельчанам, які перебувають у зоні війни. Нехай великодній привіт із рідного села допомагає хлопцям вистояти та пережити все…

IMG_20150403_090908 IMG_20150403_090914 IMG_20150403_090922 IMG_20150403_090928 IMG_20150403_090933 IMG_20150403_090938 IMG_20150403_090954

Дорогі наші, ми вас любимо!

Категорія: Новини  | Коментувати